На основі фундаментальних історико-наукових праць й окремих висловлювань В. I. Вернадського зроблено спробу окреслити i проаналізувати його спадщину в галузі методології історико-наукового дослідження.

Розглянуто принципові можливості, шляхи та умови отримання історичного знання. Окреслено роль процедури ретромовлення у методології пізнання минулого, охарактеризовано її етапи.

Розглянуто актуальні методологічні питання наукознавства: історію формування, дисциплінарний статус, поняття наукового простору, його формування та трансформацію, оцінку результативності фундаментальних досліджень. Проаналізовано типологію трансформацій у науковій системі та світовий досвід інституціонально-організаційного розвитку наукових систем. Особливу увагу приділено ключовим характеристикам наукового потенціалу, циклічному характеру його розвитку і проблемам оцінки. Визначено методологію трансферу технологій та передачі знань. Наведено моделі когнітивної системи науки, розмежовано категорії "сучасне - минуле". Розкрито специфіку пізнання минулого у контексті постнекласичних методологій, часову складову історико-наукового процесу, можливості використання апарату історичної логіки для цілей історико-наукового дослідження.

Освещены основные этапы деятельности выдающегося государственного деятеля первой половины ХІХ в., Новороссийского генерал-губернатора, главного попечителя и председателя попечительного комитета об иностранных поселенцах южного края России И.Н.Инзова.

Освещена актуальная на постсоветстком пространстве проблема преемственности поколений ученых, сохранения научных школ, передачи традиций, умений, навыков, исследований. Показано, что кардинальное решение проблем омоложения науки возможно не путем концентрации средств на разрозненных маломасштабных программах поддержки молодых ученых, а в контексте изменения ситуации в науке в целом, включая организационные, мотивационные, материальные и социальные аспекты.

На основе социологических исследований в институтах НАН Украины, интервьюирования ученых и директоров институтов рассмотрены вопросы о состоянии и обеспечении исследований, изменениях в их тематике, проблемах финансирования и кадровых ресурсах, международном научном сотрудничестве, инновационных возможностях и путях их реализации, перспективах интеграции в европейское научное пространство, проводимой в стране научно-технологической политике.

Проанализирован вклад Тартуского университета в развитие естественных, медицинских и ветеринарных наук в Украине в историческом аспекте. Освещены взаимосвязи университета с украинскими учёными, деятелями культуры, политиками в области организации науки, социогуманитарных исследований, общественно-политической деятельности.

Відзначено, що видатний грунтознавець В.В.Докучаєв (1846 - 1903) - одна з ключових постатей у ході становлення В. І. Вернадського-вченого. Він вплинув не лише на вибір В. І. Вернадським життєвого шляху, а й на формування його наукового світогляду, методологію наукової творчості та обгрунтування основних концептуальних ідей.

Зазначено, що проблеми методології науки почали займати думки В. І. Вернадського з перших кроків самостійної наукової творчості, але особливо його інтерес до методологічних питань природознавства посилився в середині 1930-х рр. - періоду нових видатних науково-філософських узагальнень (проблеми радіогеології, стан простору живої речовини, теорія ноосфери) та свідомого обміркування методологічного аспекту емпіричного наукового матеріалу. Цей інтерес до методології науки не залишав ученого до кінця його життя. Зроблено спробу охарактеризувати підсумок методологічних пошуків В. І. Вернадського, які мають відбиток самостійності та оригінальності.

В. І. Вернадський доказово й аргументовано, на багатому матеріалі історії науки, показав унікальність і неповторність людської особистості в науці, незнищуваність наукової творчості, спадкоємність у розвитку наукових ідей.

З нагоди 75-річного ювілею Г.М. Доброва здійснено спробу оцінити його внесок у наукознавство, дати стислий огляд сучасного стану наукознавчих досліджень на пострадянському просторі й окреслити актуальні питання розвитку методології, методів і нових проблем вивчення науки.

Грунтуючись на досвіді численних досліджень київською школою наукознавства потенціалу, організаційних та інноваційних можливостей академічної науки України, здійснено спробу визначити феномен трансформації Академії наук та деякі системні її характеристики.

Приведены данные социологического исследования, проведенного среди известных специалистов и аспирантов в области информатики и кибернетики. На основе этих данных подтверждена безусловная актуальность разработки информационной методологии и ее обоснования как самостоятельного раздела научной методологии.

Сквозь призму идеологии знаниевого общества рассмотрены реальные проблемы системы образования: новые тенденции, перекосы и диспропорции в развитии сферы высшего образования, неприсвоенность научных знаний, преимущества и опасности широкого внедрения информационных технологий, переход от классно-урочной системы к вариативным индивидуализированным программам.

Бурное развитие в информационном обществе информационно-аналитической деятельности, способной повысить уровень управляемости общества, обеспечить новый информационный режим, эффективное его применение в политике, экономике, социальной сфере, ставит естественный вопрос о возможностях информационной аналитики в науке и науковедении. Обсуждены статус информационной аналитики, особенности ее использования в науковедческих исследованиях, научные и этические императивы, предъявляемые к ее результатам.

Оценено методологическое воздействие информатики на современное науковедение. Показано, что информационно-коммуникационные технологии и методология информатики создают для науковедения перманентную проблемную ситуацию, формируют новые вызовы науковедческим исследованиям.

Рассмотрена полувековая история сотрудничества украинских и российских историков науки и науковедов, обогатившая науку конкретными результатами и укрепившая их современную коммуникацию.

Рассмотрены возможности использования материала писем и дневников В. И. Вернадского для решения ряда актуальных задач дальнейшего исследования истории НАН Украины. Прежде всего это касается проблем идентификации и определения особенностей академического сообщества и его этоса.

Уточнено социологическое и информационное содержание понятия "передний край исследований".

Обсуждено содержание часто употребляемого выражения "передний край исследований", которое, несмотря на свою метафоричность, имеет значение в современном науковедении. Сделана попытка раскрыть конструктивный социологический смысл этого понятия и показать природу переднего края исследований и проблем, возникающих на нем.